Давай?

Почати хочу з одного із найулюбленіших творів. Це не вірш. Це проза, проте я надзвичайно її люблю. Якось у мене навіть з'являлася думка про те, що було б непогано якби можна було це оповіданнячко екранізувати. В голові, звісно ж, вже все давно продумане...але кому це треба? P.S. Я дуже люблю читати саме цей твір під мелодія Дмитрия Чоловського - Этот солнечный день. Спробуйте.

Давай візьмемося за руки і підемо на дах. Зайдемо до безлюдного під'їзду і станемо підніматися все вище і вище, відчуваючи під ногами кожну сходинку, і кожна сходинка відчуватиме нас, наші кроки. Ми будемо йти і йти, а коли нарешті втомимося, то побачимо угорі віконечко - воно і буде виходом на дах. Якщо увімкнути уяву, то можна побачити, що це портал у інший світ. Світ, в якому сонце світить яскравіше і небо там ближче, і до зірок зовсім недалеко, до них, якщо постаратися, можна дотягнутися руками. Ми заліземо, сядемо на теплу покрівлю і дивитимемося вниз. Звичайно, що старовинних замків ми там не побачмо, а от невеличкий мурашник - цілком можливо. Люди будуть за мурашок - будуть бігати, метушитися, намагатися вирішити якісь дріб'язкові справи, про які відомо тільки їм; машини будуть за жуків, а тролейбуси і автобуси - за гусениць. Всі будуть бігати, метушитися, а ми будемо сидіти і пускати мильні бульбашки. Бульбашки - надзвичайно цікава річ, крізь них навіть найсіріший світ стає яскравим, барвистим, неймовірним. Ми пускатимемо бульбашки, а вітер розноситиме їх над вечірнім містом. І вони будуть жити власним життям, коротким, та все ж власним. Знаєте, вони чимось схожі на деяких людей: куди повіє вітер - туди й полетять ці люди, і коли натраплять на яку-небудь перешкоду, одразу ж лопаються, зникають. Та давай краще не будемо думати про це, краще давай дивитися на захід сонця. За кронами високих дерев ми не побачимо будинку, де живе воно, та я знаю, що він десь у тій стороні, де Дикий Захід, де живуть ковбої. Мабуть, десь там сонечко і ночує, а поки воно не зайшло, давай будемо милуватися його фарбами: золотисто-жовтий, помаранчево-червоний, криваво-рожевий - де б ти ще побачив такі кольори? Та, на жаль, вже час додому і ми з тобою повинні будемо повертатися на землю - до того мурашника, і самі повинні будемо стати такими самими мурашками. А давай не будемо такими, як усі? Давай? 

Вересень 2011