Повернення

Що таке любов?
Я чесно не знаю.
Це слова, які люди кажуть одне одному? Це доторки тіл? Це відчуття, які виникають в тобі при вигляді іншої людини?
Я дійсно не можу пояснити, що таке любов, але вона живе в мені. В мені живе любов до окремих людей, і любов до мого міста на букву Ж.
Завжди, коли я приїжджаю, всі кажуть, що воно не змінюється. А воно змінюється. З'являються нові заклади, звичні місця набувають нового вигляду, сітілайти і біл-борди знаходять собі місця на вулицях. Змінюються і люди. Сьогодні я заходила в гості на танці. Я не танцюю вже 3,5 роки. Коли я раніше до них приходила, вони обіймали і питали, як справи, питали, чи повернуся. Сьогодні всі тільки з подивом подивилися на мене. Було якось навіть неприємно.
Але місто від таких моментів я не перестаю любити. Його вулиці радують мене, зустріч із старими знайомими, обійми, банальна цікавість про те, як життя завжди дарують відчуття того, що ти вдома.
Я називаю Житомир своїм рідним містом, не дивлячись на те, що народилася я в Запоріжжі, мама моя з Миколаєва. Я житомирянка.
Зараз за вікном вже пізній вечір, чи то вже ніч. Думаю, пелюстки троянд біля Михайлівського собору вже зовсім стерли об асфальт, закоханих парочок на вулицях, мабуть, стало ще більше, а вечірнє місто стало просто надзвичайно гарним.Одного разу мене водили вночі на дах в центрі міста. І хоча це було 1,5 роки тому, я до цих пір пам'ятаю ту красу.
Сподіваюся, колись я зможу подарувати шматочок цієї краси і тобі. Подумки я тебе обіймаю. 

Як тебе не любити...?

Я не люблю метро.
Не люблю за те, що по Києву катаєшся, а самого міста не знаєш і не бачиш.
Але в той же час дуже люблю, коли жетончик на метро лежить в моєму гаманці. Не можу пояснити чому, але якось навіть складається враження, наче він несе мені якусь удачу. От і цього разу, щоб не витратити останній, пішла пішки з Хрещатика на вокзал.
Ця поїздка була спонтанною і випадковою. В середу списалася з друзями, а в п'ятницю потяг вже ніс мене в столицю.
Навіть коли я була маленька, батьки возили мене в це місто на прогулянки. Ще з юних літ вони казали мені, що колись я буду тут вчитися і жити. Тоді я дико цього боялася. Мене лякав цей величезний незвіданий мурашник. Зараз я його полюбила. Але чи хотіла б я там жити? Навряд. Урбаністичні пейзажі, які відкриваються зі схилів Дніпра наводять на мене якусь тугу і відчуття мізерності й самотності. То чи Київ я взагалі люблю? Цілком можливо, що таку приязнь до нього в мене викликають мої друзі, які наразі там живуть, але і саме місто надзвичайне! Коли в мене є вільний час і я не знаю, куди його подіти, я гуляю Хрещатиком, через Театральну, до Золотих Воріт, на Софіївську площу, через Андріївський спуск і на Контрактову. Чомусь такий маршрут дуже мені до душі. Але зараз, гуляючи з друзями Хрещатиком, бачачи, у що він перетворився, слухаючи їхні розповіді про те, як вони підпалювали шини, кидали бруківку, відчували вибухи гранат зовсім поруч, приходить розуміння, що він ніколи вже не буде таким, як раніше.
Та варто зійти з центральних вулиць, на яких відбувалися вуличні бої, і місто знову стає мирним, яскравим і готовим до чогось нового і незвіданого.
За 2 дні я зустріла багатьох людей, побачила багато нового. Кожна поїздка до Києва приносить мені щастя, а жетончик в гаманці - удачу. Так само і на цей раз.

Буквоїд

Мене дивує те, що люди починають читати все більше і більше. І я себе теж дивую, бо ще 2 роки тому я книжку брала до рук вкрай рідко.
Я люблю питати в людей, що цікавого вони читають. І можливо, когось зацікавить і мій список.
Цей пост доповнюватиметься з кожною новою прочитаною мною книгою.
Мій 2014:
1. Киз Дэниел "Множественные умы Билли Миллигана" - неймовірна реальна історія про хлопця, якого виправдали через те, що довели, що в ньому живуть 24 особистості. Розказана уся історія його життя. До речі, він і зараз живий, тільки наразі про нього мало що відомо.
2. "Метаморфозы" Марина та Сергій Дяченки - моя історія знайомства з цією трилогією розпочалася з книги "Віта Ностра". Зараз же прочитавши всю трилогію (а метаморфози - це загальна назва для трилогії), можу сказати, що вона і є найсильнішою. Проте й інші історії є не менш цікавими.
3. Юрій Макаров "За чверть десята" - склалося враження, наче Макаров просто під приводом написанні книги вирішив понастальгувати за радянським союзом. Сюжет недорозвинений і ліричні відступи дратують.
4. Андрій Голубєв "Not to be hip" - подарунок від автора. Брала участь у народження цієї книги і читати її було дійсно приємно, адже її багаточислені трансформації таки призвели до хорошого результату.
5. Льюис Керрол "Алиса в стране чудес" - її просто захотілося перечитати. Можливо, хотілося якогось чуда, але воно не відбулося. Книжка чомусь зовсім не вразила і не викликала ніяких емоцій.
6. Джонатан Свіфт "Пригоди Семьюеля Гулівера" - випадково куплена у букіністів книга. Над першою частиною я плювалася, над третьою теж, але коли прочитала усе цілком, враження лишилися загалом позитивні.
7. Світлана Пиркало "Кухня егоїста" - Женька скинула цю книжку з криками про те, що вона шикарна і варта уваги. Дійсно є цікаві роздуми про Україну, але загальні враження від книги не надто гарні.
8. Іздрик "АмТм" - наскільки я люблю творчість Іздрика, настільки вважаю цю книгу брєдом. Абсолютно брєдові історії, які в кінці повинні були створити один великий загальний пазл. Вертаючи Дімі книгу, дала дозвіл на її спалення, використання як підставки, і здання її на макулатуру.
9. Ліна Костенко "Записки українського самашедшего" - подарунок від Руслана, який дійсно було приємно отримати. Враження від самої книги такі собі. Вважаю, що непотрібних деталей забагато, а якщо зібрати всі вартісні думки до купи, то вийде не так уже й багато. Під час читання викликала в мене лише негативні і дивні емоції.
10. Геллатли "Как стать быть и оставаться вегетарианцем" - цікава книга для тих, хто цікавиться цим питанням. Велика її частина спрямована на те, щоб викликати огиду до м'ясних продуктів, але в той же час є багато гарних і корисних порад.
11. Кинг "Корпорация "Бросайте курить" - невелике оповідання, яке мені порадив Ярічєк на п'яну голову, але я чесно пообіцяла його прочитати. Прочитала. Сподобалося. Раджу 10 хвилин свого життя витратити і на нього.
12. Януш Леон Вишневский "Одиночество в сети" - книжка, яку я почала читати випадково, чекаючи поки дехто прокинеться. Ця книжка це: секс+цікаві історії з минулого героїв+сопліва любовна лінія. Дівчатонька, вам читати можна і навіть рекомендовано, мабуть. Хлочатонька, ваш час на таке я б не радила витрачати.
13. Сергій Лук'яненко "Спектр" - книжка, до якої я йшла півтора роки, але таки дійшла і то круто. Не дивлячись на бойкот Лук'яненка, вирішила нарешті познайомитис з його творчістю. Історія дійсно кайфова. Особливо сподобалися історії всередині цієї великої розповіді, їх можна розбирати на цитати. Не дивлячись на те, що це фантастика, все одно є достатньо філосовських роздумів. Книжка дійсно варта уваги.
14. Юрко Іздрик "AB OUT"  - просто ще одна неймовірна збірка неймовірних віршів неймовірного Іздрика.
15. Дейл Карнеги "Как преобретать друзей и оказывать влияние на людей" - гарні поради з яскравими прикладами. Цілком можливо, що, використовуючи всі поради в житті, можна дійсно почати краще і простіше спілкуватися з людьми.

P.s.: список можна доповнювати і прочитаними творами за університетською програмою, але чи є в тому сенс?

Просто захотілося сказати

Спонтанні вияви доброти. Чи взагалі щось спонтанне. Чи здатні ви на таке? Покинути, наприклад, все і відправитися в далеку подорож майже без грошей? Чи зробити власноруч подарунок і подарувати його тому, кому хочеться?

Останнім часом помічаю, що отримую колосальне задоволення від чогось подібного. Я радію, коли мені вдається викликати щиру посмішку на обличчі людини, радію, коли людина щиро рада мене бачити, коли мене чекають, коли зі мною щирі. Мені здається, що у світі забагато насилля і негативу. Я чесно намагаюся внести у нього щось добре і світле, хоча це і виходить не завжди. А є такі люди-сонечка (це я їх так називаю), які просто самі по собі несуть у це світ добру енергетику. Просто від їхньої посмішки стає світліше і тепліше.
А от все кинути і поїхати. До цього я ще не дійшла. Я багато думаю про це, зважую всі за і проти, але поки що моєї відваги вистачає лише на те, щоб за півгодини вирішити, що вихідні я проведу в Києві, і побігти на вокзал за квитками. А ще щоб дізнатися про фестиваль, який буде на травневі свята в Івано-Франківській області, 3 дні шукати компанію, розказувати всім, як це класно: гори, свіже повітря, намети, вогонь і музика, але так нікого і не знайти. Ах да, ще на те, щоб помріяти про те, як я навчуся кататися на велосипеді, куплю собі таке двоколісне щастя і буду на ньому багато де їздити. Але це поки що лише мрії. На жаль.
Не знаю, до чого я це все написала. Можливо, до того, щоб якось сказати вам, що треба інколи бути непередбачуваним, спонтанним, а головне - завжди щирим. Мрійте, і нехай ваші мрії здійснюються!
Добра.