Що таке любов?
Я чесно не знаю.
Це слова, які люди кажуть одне одному? Це доторки тіл? Це відчуття, які виникають в тобі при вигляді іншої людини?
Я дійсно не можу пояснити, що таке любов, але вона живе в мені. В мені живе любов до окремих людей, і любов до мого міста на букву Ж.
Завжди, коли я приїжджаю, всі кажуть, що воно не змінюється. А воно змінюється. З'являються нові заклади, звичні місця набувають нового вигляду, сітілайти і біл-борди знаходять собі місця на вулицях. Змінюються і люди. Сьогодні я заходила в гості на танці. Я не танцюю вже 3,5 роки. Коли я раніше до них приходила, вони обіймали і питали, як справи, питали, чи повернуся. Сьогодні всі тільки з подивом подивилися на мене. Було якось навіть неприємно.
Але місто від таких моментів я не перестаю любити. Його вулиці радують мене, зустріч із старими знайомими, обійми, банальна цікавість про те, як життя завжди дарують відчуття того, що ти вдома.
Я називаю Житомир своїм рідним містом, не дивлячись на те, що народилася я в Запоріжжі, мама моя з Миколаєва. Я житомирянка.
Зараз за вікном вже пізній вечір, чи то вже ніч. Думаю, пелюстки троянд біля Михайлівського собору вже зовсім стерли об асфальт, закоханих парочок на вулицях, мабуть, стало ще більше, а вечірнє місто стало просто надзвичайно гарним.Одного разу мене водили вночі на дах в центрі міста. І хоча це було 1,5 роки тому, я до цих пір пам'ятаю ту красу.
Сподіваюся, колись я зможу подарувати шматочок цієї краси і тобі. Подумки я тебе обіймаю.
Я чесно не знаю.
Це слова, які люди кажуть одне одному? Це доторки тіл? Це відчуття, які виникають в тобі при вигляді іншої людини?
Я дійсно не можу пояснити, що таке любов, але вона живе в мені. В мені живе любов до окремих людей, і любов до мого міста на букву Ж.
Завжди, коли я приїжджаю, всі кажуть, що воно не змінюється. А воно змінюється. З'являються нові заклади, звичні місця набувають нового вигляду, сітілайти і біл-борди знаходять собі місця на вулицях. Змінюються і люди. Сьогодні я заходила в гості на танці. Я не танцюю вже 3,5 роки. Коли я раніше до них приходила, вони обіймали і питали, як справи, питали, чи повернуся. Сьогодні всі тільки з подивом подивилися на мене. Було якось навіть неприємно.
Але місто від таких моментів я не перестаю любити. Його вулиці радують мене, зустріч із старими знайомими, обійми, банальна цікавість про те, як життя завжди дарують відчуття того, що ти вдома.
Я називаю Житомир своїм рідним містом, не дивлячись на те, що народилася я в Запоріжжі, мама моя з Миколаєва. Я житомирянка.
Зараз за вікном вже пізній вечір, чи то вже ніч. Думаю, пелюстки троянд біля Михайлівського собору вже зовсім стерли об асфальт, закоханих парочок на вулицях, мабуть, стало ще більше, а вечірнє місто стало просто надзвичайно гарним.Одного разу мене водили вночі на дах в центрі міста. І хоча це було 1,5 роки тому, я до цих пір пам'ятаю ту красу.
Сподіваюся, колись я зможу подарувати шматочок цієї краси і тобі. Подумки я тебе обіймаю.
Немає коментарів:
Дописати коментар