Просто захотілося сказати

Спонтанні вияви доброти. Чи взагалі щось спонтанне. Чи здатні ви на таке? Покинути, наприклад, все і відправитися в далеку подорож майже без грошей? Чи зробити власноруч подарунок і подарувати його тому, кому хочеться?

Останнім часом помічаю, що отримую колосальне задоволення від чогось подібного. Я радію, коли мені вдається викликати щиру посмішку на обличчі людини, радію, коли людина щиро рада мене бачити, коли мене чекають, коли зі мною щирі. Мені здається, що у світі забагато насилля і негативу. Я чесно намагаюся внести у нього щось добре і світле, хоча це і виходить не завжди. А є такі люди-сонечка (це я їх так називаю), які просто самі по собі несуть у це світ добру енергетику. Просто від їхньої посмішки стає світліше і тепліше.
А от все кинути і поїхати. До цього я ще не дійшла. Я багато думаю про це, зважую всі за і проти, але поки що моєї відваги вистачає лише на те, щоб за півгодини вирішити, що вихідні я проведу в Києві, і побігти на вокзал за квитками. А ще щоб дізнатися про фестиваль, який буде на травневі свята в Івано-Франківській області, 3 дні шукати компанію, розказувати всім, як це класно: гори, свіже повітря, намети, вогонь і музика, але так нікого і не знайти. Ах да, ще на те, щоб помріяти про те, як я навчуся кататися на велосипеді, куплю собі таке двоколісне щастя і буду на ньому багато де їздити. Але це поки що лише мрії. На жаль.
Не знаю, до чого я це все написала. Можливо, до того, щоб якось сказати вам, що треба інколи бути непередбачуваним, спонтанним, а головне - завжди щирим. Мрійте, і нехай ваші мрії здійснюються!
Добра.